ДІАГНОСТИКА СИНДРОМУ
ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ
у професіях типу «людина – людина»

Доброго дня, шановні колеги! В процесі  розгляду теми профілактики професійного вигорання педагога, детального ознайомлення з ознаками та наслідками виснаження емоційно-енергетичних і особистісних ресурсів людини розгляньте, будь ласка, текстову методику за моделлю синдрому вигорання американських дослідників К. Маслач і С. Джексона (варіант для педагогів). Методика допоможе Вам визначити рівень професійного вигорання, а також дасть Вам змогу проаналізувати для себе стан відповідних шкал.

Інструкція: Вам пропонується 22 твердження про почуття й переживання, пов’язані з роботою. За ними можливо визначити значення 3-х шкал: «емоційне виснаження», «деперсоналізація», «редукція особистих досягнень». Будь ласка, прочитайте уважно кожне з них. Якщо у Вас ніколи не було такого почуття // стану, то виберіть позицію «ніколи» - 0 балів; якщо такий стан був присутнім, то знайдіть позицію, як часто Ви це відчували. Відповіді мають бути відвертими; вважається, що достовірні ті відповіді, котрі першими спали на думку (але фактор відвертості перед собою має особливе значення!).

Оціночні бали для кожного твердження:

• «ніколи» -         0 балів;
• «дуже рідко» -  1 бал;
• «іноді» -            3 бали;
• «часто» -           4 бали;
• «дуже часто» -  5 балів;
• «завжди» -         6 балів

Методика К.Маслача

1. Я почуваю себе емоційно виснаженим(ою).
2. Наприкінці робочого дня я почуваю себе як вичавлений лимон.
3. Я почуваю себе втомленим(ою), коли прокидаюся вранці й мушу йти на роботу.
4. Я добре розумію, що відчувають мої учні й колеги та використовую це в інтересах справи.
5. Я спілкуюся з моїми учнями цілком формально, без зайвих емоцій, намагаюся звести спілкування з ними до мінімуму.
6. Я вже не почуваю себе енергійним(ою) та емоційно піднесеним(ою).
7. Я вмію знаходити правильне рішення у конфліктних ситуаціях.
8. Я відчуваю пригніченість і апатію.
9. Я можу позитивно впливати на продуктивність роботи моїх учнів і колег.
10. Останнім часом я став(ла) більш черствим(ою) та нечутливим(ою) у ставленні до тих, з ким працюю.
11. Зазвичай люди, які мене оточують, багато вимагають від мене та маніпулюють мною. Вони швидше втомлюють, ніж радують мене. (Вони переслідують тільки свої інтереси.)
12. У мене багато планів на майбутнє і я вірю у їх здійснення.
13. У мене дедалі більше життєвих розчарувань.
14. Я відчуваю байдужість і втрату інтересу до багатьох речей, які радували мене раніше.
15. Іноді мені дійсно байдуже те, що відбувається з деякими з моїх учнів і колег.
16. Мені хочеться усамітнитися та відпочити від усього та всіх.
17. Я можу легко створити атмосферу доброзичливості у процесі спілкування з моїми учнями та колегами.
18. Я легко спілкуюся з людьми незалежно від їх статусу і характеру.
19. Я багато встигаю зробити на роботі і вдома.
20. Я почуваю себе на межі можливостей.
21. Я багато чого ще зможу досягти у житті.
22. Іноді учні і колеги перекладають на мене тягар своїх проблем та обов'язків.

Обробка результатів:

Підраховуються бали за трьома субшкалами:

Рівень професійного вигорання визначається за таблицею рівнів вигорання:

Інтерпретація даних:

За моделлю синдрому вигорання авторів данної методики, синдром має 3 складових:

Емоційне виснаження проявляється в переживанні людиною зниженого емоційного тонусу, підвищеного психічного виснаження, байдужістю, втратою зацікавленості і позитивних почуттів до оточуючих, незадоволенністю життям у цілому.

Деперсоналізація виявляється в деформації взаємин з іншими людьми, в емоційному відстороненні та відсутності емпатії, формальному виконанні професійних обов язків, без особистісного включення і співпереживання; а в деяких випадках – у негативізмі та цинічних налаштуваннях стосовно інших людей. На поведінковому рівні деперсоналізація проявляється у зверхній поведінці, використанні професійного сленгу, невідповідного гумору, ярликів тощо; формуванні деструктивних взаємовідносин з оточуючими.

Редукція особистих досягнень  полягає в тенденції до негативного оцінювання себе, своєї професійної компетентності, можливостей та досягнень і, як наслідок, -  зниження професійної мотивації, нарастання негативізму щодо службових обов язків, зниження відповідальності, уникнення роботи спочатку психологічно, а потім і фізично («прихована бездіяльність»).

! Іноді причини втрати професійної ефективності, порушення комунікативних якостей та розвиток нервово-психічної дезадаптації мають свої витоки в індивідуальних психологічних особливостях людини і особливих життєвих обставинах, тому може бути потрібною більш глибока робота зі спеціалістом, супервізія тощо.  

Від свідомої, цілеспрямованої роботи педагога у важливій справі самопізнання та самодопомоги будуть багато в чому залежати і можливості його учнів. Тому що особистісний потенціал педагога – то є інструментарій в його справі.  На все добре і до нової зустрічі !

Практичний психолог  А.Б.Приходько