Війна, війна...Сирітські долі...
І кров, і смерть...Гірка сльоза.
Хай не повториться ніколи,
Згине нехай навік війна!

Ось знову до нас наближаються знаменні дати 8 і 9 травня: День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Це час, коли ми з сумом в очах вшановуємо пам’ять усіх тих, хто брав участь або став жертвою  цієї кривавої і жорстокої війни.

З кожним роком ці страшні події віддаляються від нас, все менше і менше залишається живих ветеранів та свідків Другої світової війни. Однак, ми мусимо пам’ятати про мільйони загиблих, про подвиги наших прадідів та про ціну, яку їм довелося сплатити за наше мирне життя. І тому нам так важливо сьогодні огорнути своєю увагою тих, хто ще живий…

ДІТИ ВІЙНИ: ІСТОРІЯ 1

Ганна Василівна Остапчук народилася 8 лютого 1936 року у с. Клишки Шосткинського р-ну Сумської області у звичайній сільській родині. Тому, коли розпочалася війна, Ганна Василівна  була ще зовсім маленькою. Не дивно, що у пам’яті  дівчинки збереглося зовсім мало спогадів про ті важкі часи.  Вона була просто дитина, яка  хотіла гратися з братиком, милуватися вранішнім сонечком і кожною квіточкою в садочку… Вона хотіла бачити поряд усміхнені обличчя  тата і мами… Вона не могла розуміти, куди і навіщо пішов з дому татко, чому вони з мамою і бабусею ховалися до землянки кожного разу, коли чули гуркіт літака, куди і навіщо їхали дорогою десятки німецьких мотоциклів і велетенські страшні танки… Вона пам’ятає страх в очах дорослих і незрозумілу тривогу у своєму ще дитячому серці, коли до хати заходили німці…   

Ішов час і Ганнуся зрозуміла, що то була війна...

Фесенко Василь Михайлович, батько Ганни Василівни, був на війні, брав участь у Єльнінській наступальній операції у 1941 році, був важко поранений, але вижив. Цілий рік провів Василь Михайлович у військовому госпіталі, а коли повернувся додому, часто розповідав про війну і згадував пережите.

Війна скінчилася і почалося важке, але мирне післявоєнне життя. Ганнуся ходила до школи, допомагала батькам по господарству. У 21 рік молода гарна дівчина вийшла заміж, стала матір’ю  двох чудових дітей. Ганна Василівна 40 років працювала у колгоспі, зі своїм чоловіком збудували гарний дім, виростили дітей, дочекалися онуків і правнуків…

Сьогодні Ганні Василівні 85 років. ЇЇ життєва стежка була нелегкою, але вона ніколи не скаржилася на долю. Сьогодні, коли на свята велика родина збирається за столом, Ганна Василівна уважно слухає розмови про наші сьогоднішні турботи і проблеми і мало розповідає про свій непростий життєвий шлях і про своє дитинство, яке у неї, як і у мільйонів інших дітей, вкрала війна…

Світлана ОСТАПЧУК,
голова ЦК класних керівників