1 грудня – це день солідарності і виявляння толерантного ставлення до людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, а також прихильності до формування здорового способу життя, як важливого життєвого орієнтира для кожного громадянина.

Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щороку 1 грудня відповідно до рішення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийнятими 1988 року. З того часу минуло більше 30 років, але проблема боротьби з поширенням ВІЛ інфекції/СНІДу залишається досить актуальною для багатьох країн світу.

Метою Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом є підвищення обізнаності населення про ВІЛ-інфекцію/СНІД і демонстрація міжнародної солідарності перед загрозою пандемії.     

Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це ще одна можливість дізнатися про факти щодо поширеності ВІЛ-інфекції і втілити знання у практику. Якщо люди розуміють, як передається ВІЛ-інфекція, як їй можна запобігти та усвідомлюють сьогоднішню реальність життя з ВІЛ – вони можуть за допомогою цих знань дбати про власне здоров’я і здоров’я інших та толерантно ставитися до тих, хто живе з ВІЛ-інфекцією.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Джерелом ВІЛ-інфекції є люди, інфіковані ВІЛ на будь-якій стадії захворювання, в тому числі в інкубаційному періоді.

Вірус імунодефіциту людини може знаходитися у всіх біологічних рідинах (кров, сперма, вагінальний секрет, грудне молоко, слина, сльози, піт).

За ступенем ризику зараження найбільшу небезпеку представляє ВІЛ-інфікована кров (для зараження достатньо 0,1 мл інфікованої крові), так як містить найбільш високу концентрацію вірусу, далі йдуть — сперма, вагінальний секрет, спинномозкова рідина. Такі біологічні рідини, як піт, слина, сеча, слізна рідина, мокрота містять настільки малу концентрацію вірусу, що не представляє небезпеки людині в плані зараження.

Існують 3 основні шляхи передачі ВІЛ:

1. Статевий шлях. Незахищений (без презерватива) статевий акт може привести до зараження. В даний час на частку статевого зараження в світі припадає понад 70% від загальної кількості інфікованих. Особливо збільшується ризик зараження при багаторазових контактів з різними партнерами  Зараженню сприяють: наявність запальних вогнищ, виразок на геніталіях, інші венеричні захворювання та ін.

2. Парентеральне зараження. Під таким зараженням на увазі випадки, коли віруси потрапляють безпосередньо в кров: застосування ВІЛ-інфікованих голок та іншого інструментарію, проколюючого шкіру; переливання ВІЛ-інфікованої цільної крові або її компонентів; застосування ВІЛ-інфікованого хірургічного та ін’єкційного інструментарію, голок для введення будь-яких (включаючи наркотичні) препаратів, проколювання вух, нанесення татуювань, інших інструментів і обладнання, при використанні яких можуть бути пошкоджені шкірні або слизові покриви. Імовірність внутрішньовенного парентерального зараження від ВІЛ-інфікованого наближається до 100%.

3. Вертикальний механізм передачі. Передача вірусу від ВІЛ-позитивної матері дитині можлива під час вагітності (при пошкодженні плацентарного бар’єру під час виношування дитини ВІЛ-інфікованою жінкою); під час пологів (при пошкодженні шкіри або слизової новонародженого під час проходження родових шляхів кров і вагінальний секрет ВІЛ-інфікованої матері, потрапляють в організм новонародженого); під час годування грудьми.

Люди не можуть заразитися при звичайних повсякденних контактах, таких як поцілунки, обійми і потиск рук, або при спільному користуванні особистими предметами і вживанні продуктів харчування або води.

Симптоми ВІЛ варіюються в залежності від стадії інфекції.  Протягом декількох перших місяців люди з ВІЛ, як правило, найбільш заразні, але багато хто з них дізнаються про свій статус лише на більш пізніх стадіях.  Протягом декількох перших тижнів після інфікування у людей може не з’являтися ніяких симптомів або розвинутися грипоподібна хвороба, включаючи лихоманку, головний біль, висип або біль в горлі.

Симптоми, при яких потрібно провести обстеження пацієнта на ВІЛ: збільшення у пацієнта двох і більше лімфатичних вузлів; постійна нічна пітливість; діарея, що триває тривалий час; різке зниження ваги; при тривалому підвищенні температури тіла неясного походження; планування вагітності і під час вагітності; підготовка до операції; наступні інфекції: токсоплазмоз, постійна герпесвірусна інфекція, пневмонія, часті випадкові статеві контакти, кандидоз і т.д.

Основні заходи профілактики зараження ВІЛ:

• відмова від вживання ін’єкційних наркотиків;
• утримання від випадкових статевих зв’язків, а також статевих контактів з гомосексуалістами, наркоманами і особами, що ведуть безладне статеве життя;
• використання механічних заходів контрацепції (презерватив);
• всі інвазивні маніпуляції (проколювання вух, нанесення татуювань, пірсинг і ін.) необхідно проводити тільки в спеціалізованих медичних установах.

Своєчасне встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції дозволяє вчасно почати необхідне лікування і вжити інших заходів до зменшення ймовірності передачі ВІЛ близьким людям та гарантує довге та повноцінне життя.