Вареники люблять душу!
(З почутого тут-таки, на фестивалі)

ІV Відкритий фестиваль «Вареники-Шостка-Фест-2019» перейшов іще через один свій етап: іще одна «партія» вареничних фанатів продемонструвала кулінарні майстер-класи:

• команда «Відрада» (Громадська організація «Жіночий клуб «Відрада», смт Вороніж);
• команда «Журавка» (Жіночий вокальний ансамбль «Журавка» Івотського сільського клубу);
• команда «Слоутські молодиці» (Березівська громада, Глухівський район);
• команда «Лідер» (Шосткинське медичне училище);
• команда «Полісянка» (Шосткинський міський територіальний центр соціального обслуговування).

До участі у фестивалі долучилась також команда «Вінегрет» з категорії «Юні аматори» (Шосткинська ЗОШ № 5): учні не змогли презентувати себе вчасно через об’єктивні причини, тому радо долучились до фестивалю, щойно змогли ці причини подолати.

… Ще напередодні авторці оцієї статті здавалося чомусь, що саме цей етап буде незвичайним. Чому? А свята Варвара його знає, чому… «Предчуйствия меня не обманули», як той співав. 13:50. Заходжу до майстерні виробничого навчання кухарів. Журі – очікувано – ще нема. Знімальна група – десь на підході. Благословенниця дійства – Наталія Петрівна Скомороха – ще десь на ходу вирішує нагальні проблеми виховного процесу. А команди-учасниці – ВСІ  ДО  ОДНОЇ, АЖ ШІСТЬ!!!! – ЛІПЛЯТЬ   ВАРЕНИКИ!!!!! Та швидко так ліплять, що аж гай шумит! Ілон Маск з його космічними швидкостями нервово тулиться десь за рогом парку Смоктуновського… Святі угодники! Оце господині! Довелося зупиняти прямо на пів вареникові усіх 13 учасників, бо ж наготують усе за якихось 20-30 хвилин! Без свідків! Без кіно-, без фото- й навіть без елементарного письмового документування! А фанаткам – хоч би тобі що: ліплять собі та й ліплять, тільки макогони по столах грюкотять та ложки об миски зі смаколиками дзвякають! Зупинила. Перевела дух. Хух! А далі – поволі й по порядку.

Шість команд ментально поділилися на дві нерівні (за кількістю) половини: у меншості на цей раз опинилася молодь – фанати скромні, більш сучасні, моторні й мовчазні, хоча й не сумні. Так собі стримано оптимістичні, бо досвіду ще, в силу молодого віку, малувато.

Таня Кучина й Марина Журиліна (команда «Лідер»), однак, наважились аж на два види вареників, строго витримавши рецепти за категоріями: картопля з грибами – це раз; і вареники з сиром+нутела+банани – два.

Світлана Молоканова, Дар'я Соколова та єдиний на всеньку майстерню Денис Дольник (команда «Вінегрет», Шосткинська ЗОШ № 5, нагадую) стримано липили вареники з квасолею, грибами та цибулею.

Вареники з-під молодих рук виліплювалися по-інтелігентному та по-сучасному маленькими, бо ж – технології! А як же – у ХХІ столітті живемо!

Зате старше покоління вивертало вареники з кулак величиною, від щирого серця віддавшись віковічним народним традиціям! Ці вареники були даниною не лише столітніх традицій, закарбованих буквально в генах, а й вірним свідченням власного багато-багато-багаторічного досвіду господинь, які роботи переробили кожна на два колгоспи, пісень переспівали кожна на кількох народних артисток і свою нелегку долю перелюбили наперекір усім бідам-негараздам. Невтомні трудівниці. Талановиті майстрині на всі руки. Мужні і трепетні берегині своїх родин. Такі хазяйки чи то борщ варять, чи то млинці печуть, чи то картоплю смажать - так не за рецептом. Краєчком вуха підслухала я уривок з інтерв'ю для нашого телебачення: «Ми не за часом слідкуємо, не вимірюємо склянками чи ложками. Ми серцем відчуваємо, що, коли і як треба роботи. Без душі смачних вареників не зліпиш!» Ось він – головний секрет вареників, як, власне, – і будь-якої гарної справи.

Валентина Лисоконь з Катериною Сурело (команда «Відрада») порадувала журі та фанатів варениками з м’ясом, з капустою, з сиром. І все це – з домашніх харчів! Навіть топлене масло було своїм, власноруч відбитим зі сметани від молока рідної корівки Рябки (чи Марти, чи Зорьки, то не важливо, головне – що рідної, яку не лише доїш чи кизяки вичищаєш з хлева, а відчуваєш, як рідну дитину!)

Ніна Ворона та Галина Скок («Журавка») упевнено ліпили вареники з квасолею та капустою, а в якості присмаки у звичайній полив’яній мисочці лежало смажене сало. Народилась підозра, що сало теж своє – домашнє, автентичне. Господи, Боже ти мій, як давно авторка цих рядків не смакувала ТАКИМ салом! Отим, що не на комбікормі й гормонах росту, щоб виростити скоріш та продати на базарі, а тим, що виплекане на картоплі-молоці-кропиві та буряковій гичці. Та посмалене соломою, та пропечене добряче на совість аж до кишок! Та воно ж уже на губах тане!

«Слоутські молодиці» Антоніна Усенко з Аллою Сачко витворювали красивезні вереники з сиром, з картоплею, з капустою. Вареники виділялись красивою кіскою по лінії защипування і викладалися на розробні дощечки ніби самі собою.

Анна Черкай і Марія Сподарець («Полісянка») порадували журі та фанатів варениками з сиром навперемішку з ягодами (чорницею, смородиною). Дивлячись на їхні дебелі вареники, згадалось мені, як липили ми з бабусею вареники з порічками і вона промовляла, весело дивлячись на них, великих і пухких: «То нічого, що великі! Хоч очам стидно, зате душі приятно!» А тут і не соромно, бо вареники виходили в «Полісянок» прямо під лінійку – рівнесенькі та пухкесенькі, просто один-в-один!

Презентувались вареники теж яскраво й неповторно. Так, присутні мали нагоду почути, на відміну від традиційної «А мій милий, чорнобривий, вареничків хоче…» зовсім іншу пісню про вареники, заспівану групою підтримки команди «Журавка». Знову ж таки, як і минулого вівторка, глядачі, поки в майстерні ліпилося-варилося, активно готувалися до презентації: проводили репетиції, готували столи, бігали туди (тобто, до майстерні) й сюди (до їдальні, значить), аби пересвідчитись, що діла ідуть по плану. Як і раніше, усі отримали, крім смачних вареників, масу позитивних вражень.

А ми – чекаємо останнього вівторка: 24 грудня вищий пілотаж покажуть метри-професіонали. Дякуємо фанатам за щиру любов до вареників! Чекаємо на достойне завершення фестивалю. До нових зустрічей!

Тамара Ануфрієва, прес-центр