Еще немного, еще чуть-чуть…
Последний тур – он важный самый!
Но я ж вареников хочу!
Таких, как лепит моя мама…

(Несподівана, трохи сумна
народна творчість…)

24 січня фестиваль вареників вийшов на фінішну пряму. Бог свідок! – пишу про це без радості, бо за два місяці вареничних перегонів училище дуже зріднилося з варениками, переживаючи щосереди моральне і (що гріха таїти!) гастрономічне піднесення.

…Останній раунд практичного туру розпочався 20-градусним морозом і чудовим сонечком, якого ми не бачили вже досить давно. Побалувала нас зима-матінка 24 січня, ох як побалувала! Снігу – скільки треба для зими. Морозу – як належиться для нормального січня. І сонця – хоч лопатою загрібай!

І до всієї цієї розкоші за вікном – чотири команди майбутніх професіоналів у теплій майстерні виробничого навчання кухарів! На фестиваль завітали команди, що добиралися до Шостки здалеку, а саме:

• «Смаколики» (Краснопоясовський Олександр і Мартиненко Наталія): Конотопське професійно-технічне училище;
• «В’їзд» (сестрички-близнючки Альона й Аліна Шарай): Конотопський професійний аграрний ліцей;
• «Технологи СНАУ» (Шерстюк Катерина  й Ісламова Дар’я): Сумський національний аграрний університет;
• «М’яс.КО» (Руденко Дмитро і Черства Інна): Київський  національний університет культури і мистецтв.

Отже, фотографи-телеоператори-коментатори-журі зайняли вихідні позиції, а я тихо примостилась так, щоб нікому не заважати, але все бачити.

Як на мене, то самою пристрасною була команда «В’їзд». Сестри Аліна й Альона ну дуже вже старались! Над кожним вареником тремтіли, аж не дихали!

Самою солідною виглядала столична команда «М’яс. КО». Дмитро й Інні робили все не поспіхом, але складалось таке враження, ніби керуються вони відомими лише їм стратегією й тактикою. І виглядало все так, ніби це штаб і ніби бойова операція розробляється.

Самими народними виглядали «Смаколики». І справа навіть не в тому, що Олександра і Наталію прикрашали вишиванки та інші суто українські атрибути. Якась аура простоти й душевності витала навколо цієї команди.

А найдемократичнішими, так би мовити, найаскетичнішими  сприймалися «Технологи СНАУ», але, навчена досвідом, я не велась на цю зовнішню простоту, бо пам’ятала, що найпростіше зовні виявляється потім ой яким не простим, якщо розібратися й докопатися до суті.

…Сновигали з гаджетами в руках оператори (телекомівський та наш, училищний), як і належиться репортерам, намагалися «влізти» в найгарячіші хвилини в найгарячіші (у прямому й переносному значенні) місця… Телеоператор так завзято знімав крупним планом готові вареники, неначе це були якісь суперексклюзивні артефакти. У команди «В’їзд» вареники вийшли з рюшами. Я все уявляла, як вони будуть виглядати на тарілці в антуражі сервіровки. В уяві виходило класно! Технологи СНАУ упевнено давали інтерв’ю щодо своїх вареників. Так, наче самі цю страву й винайшли, а не з національних традицій перейняли. Там я краєм лівого вуха почула щось про наукові розробки університетських технологів. От вам і простота… «Смаколики» виліплювали бордюрчики так любовно, що очей не можна було відвести від захоплення! А «М’яс.КО» ліпило вареники так тонко й вишукано, витворювало такі вареники двокольорові, що на думку спадали порівняння хіба що з малюванням складних візерунків.

«Вималювалась» модна тенденція фестивалю – переважна більшість вареників готувалась на пару, хоча, як ми знаємо, українці традиційно готували вареники у воді (тому ж і «вареники». Цілком можливо, що нові кулінарні тенденції можуть призвести до появи і нового слова: «ПАРЕники». Подумаєш, проблема! Були вареники – стали пареники. Головне – що смачно неймовірно!)

Першими захистили свій рецепт «Смаколики» (Конотопське ПТУ). Адепти українських традицій, учасники зупинились на варениках з сиром. А що замість сметани використали шоколадну поливку, так… французька традиція! А що? Українці від французів не такі вже й далекі сусіді. Он, усього якихось 200 років тому гостювала ж Наполеонова армія у наших краях… десь… недалеко – от і перейняли ми трохи їхніх уподобань.

«В’їзд»івські вареники вийшли, як квіточки, з такими симпатичними пімпочками по краях. І з сушеними грушами! Ось коли мені вдалось-таки скуштувати суто місцевий вид вареників! Сма-а-а-чно!!! Жаль, що мало дісталось… Етикет, матері його ковінька!

Присутні на фестивалі вперше почули і скуштували термовареники – о як! «Технологи СНАУ» презентували ексклюзивну розробку університетських магістрів та аспірантів. На смак, на вигляд і на консистенцію термоначинка схожа на заварний крем. Смачно неймовірно, так що виникає цілком слушне питання: а у вільному продажу це чудо коли з’явиться?

«М’яс.КО», цілком виправдовуючи свою назву, презентувало вареники з м’ясом. І з власного приготування соусом «Тартар». Солідні вареники вимагали солідного оформлення. Начинка – лосось із картоплею. Вареники – у різнокольоровому оформленні: усе честь по честі. Тільки бери та їж!

…Унікальна це штука – вареники! Тут можна щось придумувати й витворювати на будь-якому етапі і з усіма складовими: хоч тісто (воно може бути і на соді, і на дріжджах, пшеничне і гречане, шарове, пісне, скоромне….) Методів власне приготування особисто я нарахувала аж три – відварити, приготувати на пару і навіть запекти. А що з начинкою виробляється (і за інгредієнтами, і за способами доведення начинки до кондиції) – то  я взагалі мовчу!.. А методи защипування? А форма?? А якщо помножити всі форми на безліч начинок і способів залипування та на декілька способів приготування??? То скільки різновидів отримаємо? Тут навіть наворочений комп’ютер при підрахунках утомиться! От вам і вареники!

Ну що, дорогі гості нашого сайту, перейнялись перспективами? А тепер давайте готувати долоні до гала-концерту та нагородження команд, бо це вже – усього-навсього через якихось дві години. Зустрінемось у ЦЕВ «Юність»!

Т. Ануфрієва, методист

Перейти до перегляду фотоальбому

Перейти до перегляду фотоальбому