14 вересня 2017 року училище відзначало одне з найвизначніших своїх свят – день посвяти першокурсників, хоча особисто мені важкувато якось виокремити більш важливі свята з-поміж усіх заходів, які проводяться в Шосткинському ВПУ. Адже яке свято не візьми – чи то тематичні заходи, чи то святкові концерти – усе організовується на такому високому рівні, що, здається, оце дійство, яке відбувається саме зараз, і є найкращим. Але все-таки посвята першокурсників – це найтепліше і найбільш насичене свято. Його кожен учень нашого училища переживає тільки один раз за весь період свого навчання в навчальному закладі. (Коли набирала попереднє речення, подумала: а випуск? Потім опам’яталась: та ні: випусків у найкращих наших учнів може бути декілька. Другий ступінь навчання (це коли ти отримуєш атестат про середню освіту разом з дипломом кваліфікованого робітника), а відразу після цього – третій ступінь, це коли тільки диплом, але з підвищеним розрядом. А як у кухарів-кондитерів – то і взагалі ще продовження «бенкету» під назвою «Молодший спеціаліст»…)

… Наша посвята в учні – дійсно шикарне свято, яке триває аж два дні. У перший день, 14 вересня, посвята розпочалась в обід номерами-презентаціями «Дозвольте відрекомендуватись!». Я кожного разу дивуюсь усе новим і новим ідеям, адже потрібно у художньо-діловій формі представити і обрану професію, і себе у ній, і групу в цілому. І кожного року першокурсники справляються на п’ять з плюсом. Та ні – на дванадцять з плюсом!

Другим кроком до посвяти (власне – найголовнішим) є парад першокурсників, професійні випробування і, нарешті, довгоочікувані слова директора Гурби Олександра Анатолійовича: «Ви достойно пройшли всі випробування, показали себе гідними звання учня ВПУ і тепер зараховані до складу учнів училища».

Цього року до Шосткинського ВПУ прийшли якісь особливі першокурсники: чемні, дисципліновані, уважні, якісь такі європейські і дорослі, що не розмінюються на «пацанську» показуху. Це помітили всі педагоги відразу. Новачкам, особливо меншим, які потрапили до нас після 9 класів, іще чудно бачити себе на уроках виробничого навчання в робах, різнокольорових халатах (бо у школі усе ж було інакше). Але це минеться. Справжні професіонали почнуть народжуватись перш за все у свідомості, коли замість «я цього кашкета не одягну, бо наді мною дівчата з сусідньої майстерні сміятимуться» першокурсник буде думати не про «крутість» зовнішності (він про неї взагалі забуде!), а про те, наскільки швидко й якісно виконається завдання, що його «мастак» загадав. А що одяг штукатуркою заляпаний чи на голові стружок більше, ніж волосся – то така дурниця, що й уваги на це не варто витрачати. А якщо дівчина «з сусідньої майстерні» усе-таки покепкує над заляпаним одягом, то це будуть проблеми самої дівчини, яка аааабсолютно не розуміється на класних професіоналах. До речі, з гордістю можу засвідчити, що за 25 років своєї роботи в училищі я жодного разу не бачила такого випадку. А це означає, що учні Шосткинського ВПУ завжди на висоті як у професійному плані, так і в людському.

…А цьогорічні першокурсники вражали всіх щонайменше кожні п’ять хвилин посвяти. По-перше, за конкурс «Дозвольте відрекомендуватись!» грамотами довелось нагороджувати більшу кількість груп, ніж планувалось. Особливо приємно було бачити, як перше місце вибороли кухарі-кондитери. По-друге, майбутні секретарі-обліковці зуміли-таки наосліп витягнути з-поміж пустих папірців і 5, і 100 (СТО, людоньки!) гривень, які наш директор кожної посвяти виділяє зі свого особистого гаманця для випробування. Ото, я впевнена, дівчина, що витягла п’ятигривневу купюру, стане як мінімум головним бухгалтером, а сто гривень одним номіналом – та то ж міністр фінансів як мінімум!

Цього року кмітливими виявились муляри, яким довелось називати з-поміж різних інструментів саме мулярські. А було там… Ну, зовсім несподіване – пакетик з грушами! По секрету вам скажу, що потрапив він до тієї купи молотків-ковшиків-щіток дещо партизанським способом; і я навіть знаю ту партизанку, яка його туди поклала, але головне, що першокурсник-муляр не розгубився: «Груші – теж мулярське знаряддя, - упевнено заявив він. - Це – обід муляра!» Я думаю, що такий хлопчина виросте талановитим робітником і буде в роботодавців нарозхват. І будуватиме він найдивовижніші за дизайном будинки!

Солідно так і діловито заявили про себе автослюсарі та електрогазозварники, які все-таки накачали шини, хоча майстри-приколісти – спеціально, я ж їх знаю! - вибирали з латками, з несправними золотниками… Я так і бачу, як років через 7-10 оцей хлопець, що сьогодні вправно накачав незнайому шину, буде автомобільним богом для власників усіх марок машин.

Свято – відбулось, поки набирається цей текст, учні танцюють на дискотеці, організованій спеціально для цього дня, а свято продовжиться спортивними змаганнями та польовою кашею у дружній обстановці. Але це вже буде новий чудовий день і нова цікава історія.

З посвятою вас, першокурсники! З новим етапом життя! З новими, хвилюючими перспективами!

Ануфрієва Т.М.,
методист Шосткинського ВПУ

Перейти до фотоархіву заходу