Я, Волощук Денис Вікторович, хочу трішечки розповісти про себе. Почну з того, що з дитинства я був активним та допитливим хлопчиком і в усьому допомагав мамі. Але як і більшість хлопчиків, не забував побешкетувати, зайвий клопіт для рідних створював частенько! І разом з цим я мав хист до мов, прагнув до нових знань та хотів навчатися. Враховуючи всі мої здібності мама віддала мене навчатися до Шосткинської гімназії. В школі в мене було все ніби то не погано але, є одне але…

Мені хотілось дивитись ширше на все. Таке враження, що я дивлюсь з маленького вікна, а потрібно дивитись з величезного, щоб я міг більше бачити, мені потрібно було більше простору. Я намагався знайти себе. Вихід було знайдено, самостійно.

В сім’ї мене привчали до самостійності та прививали любов до роботи. Дитинство навчило бути добрим та щирим, з такими настановами в житті, після школи я вступив на навчання до Шосткинського вищого професійного училища, бо планував стати будівельником. Чому саме до ВПУ? – спитаєте ви. Бо мешкаю поряд і не одноразово був гостем цього закладу та бачив, що там протікає інше життя, цікаве, барвисте та різноманітне, не схоже на шкільне. А чому саме будівельник? Бо будь яка будівля для мене – це велич та сила! А в збудованій власноруч будівлі можна показати весь простір та красу своєї душі!

Сьогодні, я учень вже третього курсу, майже три роки пролетіли для мене не помітно! Бо в Шосткинському ВПУ, я як і хотів, маю можливість дивитися на цей світ з «величезного вікна» та  бачу більше простору та перспектив на майбутнє! Я добре навчаюся, беру участь у конкурсах, заходах, акціях різних рівнів. Є учасником обласного турніру юних істориків в місті Суми.  Учасник обласної олімпіади з іноземної мови, а ще брав участь у різних проектах, учасник обласних олімпіад зі спеціальних дисциплін. Окрім того, що я навчаюся, я маю купу хобі та займаюсь саморозвитком. Читаю книжки, готуюся до ЗНО та займаюся своїм улюбленим баскетболом. Попри щільно розпланований графік, знаходжу час для нашого училищного музею, в якому займаюсь гуртковою роботою «Музейна справа». В цьому окремому світі під назвою «Шосткинське ВПУ» мене підтримали та допомогли повірити в те, що я впевнений в собі, розумний та талановитий юнак.

Я, майбутній муляр та електрозварник ручного зварювання, багато чого вже навчився та навчуся ще більше. Наші поетапні кваліфікаційні атестації – це результат нашого навчання, та старт отримання нових знань та підвищення робітничого розряду. Уроки виробничого навчання – це ще один крок у щасливе майбутнє, бо моя професія є прибутковою.

Я дуже поважаю свою професію, насамперед хотілося б зазначити, що моя професія муляр – є найдавнішою. У наші дні ця професія не втратила попиту, вона залишається популярною та актуальною на сьогодні.

Обіцяю моїм поціновувачам та людям, які вірять в мене,  в майбутньому побудувати щось не звичайне, щось не схоже ні на що інше!

Цілеспрямованість та впевненість у собі – саме ці якості допомагають мені йти до своєї мети та підкорювати нові вершини! Я впевнений, у  мене попереду ще багато цікавого!