Щорічно 15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Крім афганців, цього дня вшановують і інших військових, які брали участь у різних війнах в часи СРСР та незалежної України.

Афганська війна (1979-1989) була останньою з великих імперських авантюр Радянського Союзу та стала однією з вагомих причин його краху.

15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю – війна була програна.

За десять років неоголошеної війни на поле бою було відправлено більше 160 тисяч українців – кожен 4-й з 600-тисячної армії.

Згідно зі статистикою, в Афганістані загинули близько 15 тисяч вояків, із них майже 4 тисячі українців, 72 українських воїни зникли безвісти. Майже 3 тисячі матерів втратили своїх синів, півтисячі жінок стали вдовами, 711 дітей - сиротами.

Більше 8-ми тисяч українців отримали поранення, 6 тисяч залишилися інвалідами.

Шосткинщина у тій чужій війні втратила десятеро своїх синів. Це наш гіркий біль, який не минає...

Зараз на території міста Шостка та району проживають 36 воїнів-інтернаціоналістів та 4 родини, що втратили синів під час афганської війни. Серед них і родина нашого колишнього випускника Шосткинського ВПУ Кузьмина Сергія.

17 лютого до нашого закладу на виховну годину «Афганістан – мій біль, моя пекуча рана», яку підготувала викладач історії Онопрієнко Л.М., завітав учасник бойових дій в Афганістані, сьогодні педагог-організатор Ковтунівського НВК Бондаренко Юрій Петрович.

У вересні 1983 р. Юрій Петрович був призваний до лав Радянської Армії. З грудня 1983 року по жовтень 1985 року виконував інтернаціональний обов’язок у республіці Афганістан. Військовий проходив службу в мотострілецьких військах, був командиром відділення зв’язку мінометної батареї і звільнений у запас 19 жовтня 1985 року. Воїн-афганець був нагороджений бойовою медаллю «За бойові заслуги».

З початком війни на сході України тисячі афганців та ветеранів інших війн добровільно виступили на захист рідної землі від російських загарбників, в числі яких був і Юрій Петрович Бондаренко.

Затамувавши подих слухали учні спогади гостя про страшні реалії війни в Афганістані.

«…Душмани добре розуміли, що з нашої позиції нам дуже добре спостерігати за всіма їх діями та пересуванням. Нашу вогневу точку і місце розташування батальйону часто обстрілювали. Бували випадки, коли достатньо було підвестися або підняти голову над укриттям, як одразу ж починали свистіти кулі над головою. Душмани весь час слідкували за точкою. Під час чергового обстрілу я був поранений, лікувався у військовому шпиталі м. Баграм. А потім знову повернувся на бойову службу до свого підрозділу. Декілька разів брав участь у бойових рейдах (операціях)».

Не оминув своєю увагою колишній військовий і війну на сході України, провівши паралелі з бойовими діями  в Афганістані.

Урок мужності не залишив байдужими нікого: ні учнів, ні педагогів, які були присутніми на заході.

Війна – це страшна біда і ми всі завжди маємо пам’ятати про тих, хто колись поклав своє життя заради миру.

Слова вдячності військовому зі сльозами на очах виразила президент учнівського самоврядування училища Парнюк Аліна.

Голова ЦК виховного відділу Остапчук С.М.