Середа, 13.12.2017, 02:41


АБІТУРІЄНТАМ          УЧНЯМ І БАТЬКАМ          ВИПУСКНИКАМ          НОВИНИ САЙТУ
Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Головна » 2017 » Листопад » 27 » УРОК-РЕКВІЄМ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ
15:18
УРОК-РЕКВІЄМ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ

24 листопада 2017 року, напередодні сумної дати української історії, в Шосткинському ВПУ відбувся захід на вшанування пам’яті жертв голодомору  1932-1933 років. Учні ІІ-ІІІ курсів разом з педагогами згадали й віддали данину одній з найскорботніших сторінок нашої минувшини. На превеликий жаль, правда про невиправдано цинічну трагедію українського народу замовчувалась протягом багатьох десятиліть, а люди, які все ж таки вижили, мовчали, ховаючи в серці болючі рани від утрати близьких і рідних.

Урок справив на присутніх глибоке враження: дехто з учасників не міг стримувати сльози, особливо коли мова зайшла про факти з історії конкретних родин. Спогадами про спогади своїх старших поколінь ділилися в основному викладачі. Це були спогади бабусь і прабабусь, які вже померли і яким уже не задаси питань, з тих, про які додумався тільки зараз. Розповіді про родинні трагедії часів голодомору були короткими, але від них, як то кажуть, мороз ішов поза шкірою, адже в кожній історії – спогади про страшну смерть від голоду, якого цілком могло не бути, бо врожай хліба в Україні влітку 1932 року видався досить гарним. А тут… «Померло троє маленьких дітей…» «Померли один за одним батько, бабуся, менший брат, а в сусідів вимерла вся родина…»

Велике враження на учнів справили світлини, що якимось дивом не загубилися в архівних нетрях та дійшли до нашого часу. Неоціненне значення мають документальні фільми-спогади тих, хто вижив у 33-му. В основному це роботи зарубіжних документалістів, які знайшли радянських емігрантів-очевидців страшної трагедії голодомору. Завдяки цим свідченням наша молодь має змогу отримати уявлення про масштаби трагедії, що розігрувалась на території України в далекі роки ХХ століття.

Урок-реквієм справив на присутніх глибоке враження, тому що був насичений не лише інформацією, а й емоціями. Головною, на мій особистий погляд, була думка про те, як ТАКЕ могло трапитись у державі, яка оголосила себе на цілий світ найгуманнішою, найсправедливішою, а свою політику – єдино правильною. Думка ця не завжди була усвідомленою, але так чи інакше просто витала в аудиторії. Суть її ось у чому: усі, хто згадував про своїх рідних чи знайомих, сходились на враженні про те, що старше покоління, яке пережило голодомор 30-х років, дуже неохоче про нього згадувало, а в переважній більшості просто мовчало. У цьому мовчанні, крім усе поглинаючого горя, вгадується відчуття страшного незаслуженого приниження людської гідності трудящої людини, яка за свою віддану працю на благо Вітчизни й держави отримала невимовно болючого, ляпаса від тих, хто цинічно користувався плодами чесних трудівників. Мені подумалось, тоді ж, на уроці, що геноцид 32-33 років був для нашого народу болючішим від знущань фашистських загарбників, бо то – зовнішні вороги-чужинці, за умовчанням не зобов’язані поважати інтереси завойованого населення, бо вони – непрохані загарбники. А тут? От чим можна пояснити й хоча б трохи вибачити знущання свого ж таки «батька народів», якого ти любив і тримав його портрет у хаті замість ікони?

Наприкінці уроку всі, хто був присутній на заході, отримали по маленькому шматочку хліба. Такий шматочок – один на день, а то й на декілька днів! - мав підтримувати вогник життя у кволому тілі виснаженої помираючої людини. Це були не ті глевкі окрайці, як-не-як випечені з жолудів, лободи чи полови. Сьогодні це був сучасний, свіжий, смачний хліб Шосткинського хлібокомбінату, і ми могли лише уявити, як то воно – їсти не запашний пухкий шматочок хліба, а черствий шматок, яким не можна наїстись у принципі, а ще ж хотілось і вижити!

Повторюсь іще раз: урок-реквієм справив на всіх велике враження. Це стало можливим у першу чергу тому, що його організатори, викладач історії Оксана Володимирівна Геращенко та викладач правознавства Єрьоменко Лариса Миколаївна, вклали своє серце у підготовку заходу. «Ми віднайшли такі матеріали, що не могли від вражень спати по кілька ночей! – ділилися з колегами викладачі-партнери Оксана Володимирівна й Лариса Миколаївна. – Нам хотілось показати і той фільм, і ці світлини, і оті документи зачитати… Ми вже самі себе обмежували, бо тоді це був би не урок, а цілий тематичний вечір на кілька годин. Але ми самі у процесі підготовки часто не могли стримувати сльози від побаченого і прочитаного». Отак як гарний художній твір письменник створює кров’ю свого серця, так цей тематичний урок було створено на сльозах власної душі.

Урок-реквієм мав своє продовження наступного суботнього вечора, 25 листопада, коли о 16:00 вікна деяких квартир засвітились вогниками свічечок, отриманих учнями й викладачами наприкінці тематичного заходу. Це були вогники-спомин за упокій невинно знищених мільйонів наших співвітчизників, а для багатьох з нас – згадка про наших же родичів, що тяжко згоріли  у полум’ї політичних репресій трагічних 30-х років.

…Мені згадались люди, з якими я спілкувалась на тему голодомору, війни, арештів. Розповідаючи мені про особисті трагедії та трагедії знайомих, ті, хто вижив, раділи, дивлячись на життя своїх дітей-онуків. Відчувалось, що вони щасливі з того факту, що молодші покоління можуть навчатись, більш-менш нормально жити, не боячись ні за своє сьогодення, ні за своє майбутнє. Думаю, що тихі надії наших прабабусь і бабусь можуть і повинні стати для нас додатковим стимулом прожити власне життя достойно: гарно вчитись, здобувати гідні професії, поважати і розвивати свої життєві шляхи, аби реалізувати все найкраще в собі і за себе, і за тих, хто прагнув до щастя, але не зміг перебороти нездоланні бар’єри. То ж пам’ятаймо про минуле і дбаймо про майбутнє!

Ануфрієва Т.,
методист Шосткинського ВПУ

Переглядів: 53 | Додав: ShchNV