- 2015 Березень
- 2015 Квітень
- 2015 Травень
- 2015 Червень
- 2015 Липень
- 2015 Серпень
- 2015 Вересень
- 2015 Жовтень
- 2015 Листопад
- 2015 Грудень
- 2016 Січень
- 2016 Лютий
- 2016 Березень
- 2016 Квітень
- 2016 Травень
- 2016 Червень
- 2016 Липень
- 2016 Серпень
- 2016 Вересень
- 2016 Жовтень
- 2016 Листопад
- 2016 Грудень
- 2017 Січень
- 2017 Лютий
- 2017 Березень
- 2017 Квітень
- 2017 Травень
- 2017 Червень
- 2017 Липень
- 2017 Серпень
- 2017 Вересень
- 2017 Жовтень
- 2017 Листопад
- 2017 Грудень
- 2018 Січень
- 2018 Лютий
- 2018 Березень
- 2018 Квітень
- 2018 Травень
- 2018 Червень
- 2018 Липень
- 2018 Серпень
- 2018 Вересень
- 2018 Жовтень
- 2018 Листопад
- 2018 Грудень
- 2019 Січень
- 2019 Лютий
- 2019 Березень
- 2019 Квітень
- 2019 Травень
- 2019 Червень
- 2019 Липень
- 2019 Серпень
- 2019 Вересень
- 2019 Жовтень
- 2019 Листопад
- 2019 Грудень
- 2020 Січень
- 2020 Лютий
- 2020 Березень
- 2020 Квітень
- 2020 Травень
- 2020 Червень
- 2020 Липень
- 2020 Серпень
- 2020 Вересень
- 2020 Жовтень
- 2020 Листопад
- 2020 Грудень
- 2021 Січень
- 2021 Лютий
- 2021 Березень
- 2021 Квітень
- 2021 Травень
- 2021 Червень
- 2021 Липень
- 2021 Серпень
- 2021 Вересень
- 2021 Жовтень
- 2021 Листопад
- 2021 Грудень
- 2022 Січень
- 2022 Лютий
- 2022 Червень
09:08 «Я БАЧИВ, ЯК ГИНУТЬ ЛЮДИ…» | |
Вчора випускник Шосткинського ВПУ – сьогодні старшина Солянніков У Шосткинському вищому професійному училищі знову людно. Учні і педагоги прийшли на зустріч з колишнім випускником 1981 року випуску, воїном-інтернаціоналістом, а в даний час – учасником АТО, старшиною роти Солянніковим Анатолієм. Примітним є те, що діти Анатолія, Наталія і Євген, теж закінчили це ж училище. Сталося так, що коли писали листи в зону АТО, листи з групи кухарів потрапили саме Анатолію. І тоді Анатолій поклявся собі: «Я обов’язково повинен повернутися у своє училище і подякувати кухарикам за теплі слова підтримки». І ось зустріч відбулася. Герой розказував про війну, не стримуючи сліз. Він на власні очі бачив смерть і жах: «Я видел, как гибнут люди, как собаки прячуться в подвалах, понимая, что начинается обстрел. Если во время войны в Афганистане, мы знали врага «в лицо», знали его намерения, и действия могли рассчитать, то сегодня враг действует подло, по-предательски, и самое страшное, что мы одной крови…». На завершення зустрічі, Анатолій подарував у музей закладу подарунок – флягу для води, яка не раз рятувала йому життя. Вдячні учні теж подарували невеличкий концерт і квіти. Урок Мужності закінчився. Анатолій на початку травня вже повинен бути в зоні АТО. Побажаємо своєму випускнику здоров’я, ангела-охоронця і обов’язково повернутися живим. Слава Україні!
| |
Переглядів: 753 | Додав: ShchNV |