До Дня визволення України від фашистських загарбників (28 жовтня), до Дня визволення Києва (6 листопада) та до 75-х роковин злочину у Бабиному Яру (29 вересня).

27 жовтня 2016 року бібліотекар училища Жадан Тетяна Володимирівна та викладач історії Геращенко Оксана Володимирівна запросили учнів ДПТНЗ "Шосткинське вище професійне училище" на територію книги. Учні знайомилися з романом-документом Анатолія Кузнєцова "Бабин Яр", який є пам’ятником одній з найстрашніших людських трагедій Другої світової війни.

Автор був безпосереднім свідком тих подій, бо народився і виріс на околиці Києва Куренівці, недалеко від великого яру, назва якого була раніше відома тільки місцевим жителям: Бабин яр. Коли німці зайняли Київ Анатолію Кузнєцову було лише 12 років. Йому дивом вдалось вижити під час окупації столиці.

Мабуть Бог зберіг життя Анатолію Кузнєцову для того, щоб він зміг розповісти прийдешнім поколінням про жахливий злочин, який стався на нашій землі, щоб люди не сміли забувати про цей злочин та розуміли, що все може повторитися. Книга не є художньою, це роман-документ, бо все в ній – правда.

Не зважаючи на те, що книга була написана в 60-х роках минулого сторіччя, вона є дуже актуальною, особливо для тих людей, що живуть на пострадянському просторі. Анатолій Кузнєцов звертається до наступних поколінь, в тому числі і до нас сьогоднішніх:

“Ребята рождения сороковых, пятидесятих и далее годов, не видевшие всего этого и не пережившие. Для вас, естественно, то, что я рассказываю, - чистой воды история. Все-таки как это хорошо: плевать на всю и всяческую политику, танцевать, любить, пить вино, спать, дышать. Жить. О, дай вам Бог!

Только из своего слухового окошка смотрю я и вижу, как, пока одни любят и спят, другие деятельно штампуют для них наручники. Зачем? А вот это вопрос. В мире такая пропасть благодетелей. И все хотят непременно облагдетельствовать целый мир. Никак не меньше. Для этого нужно немного: мир должен уложиться в схему, которая Бог весть как формируется в их малосильных, измученных комплексами мозгах.

Они не плюют на политику, они ее делают. Строгают свою дубину. Потом опускают дубину на чужие головы, проводя таким образом свою политику в жизнь. Осторожно, люди! На основании своего, чужого, всеобщего опыта, на основании многих мыслей, поисков, тревог и расчетов говорю вам: ГОРЕ СЕГОДНЯ ТОМУ, КТО ЗАБЫВАЕТ О ПОЛИТИКЕ.

Я не сказал, что люблю ее. Я ее ненавижу. Презираю. Не призываю вас любить ее или уважать. Только говорю вам: НЕ ЗАБУДЬТЕ. Это не история. Это сегодня. А что завтра?

Будем ли мы понимать когда-нибудь, что самое дорогое на свете — жизнь человека и его свобода? Или еще предстоит варварство? Желаю вам мира. И свободы.”.

Сторінки роману читали: Огурцов Кирило (гр. 04-15), Кулінченко Анна (гр. 05-15), Нанай Олександра (гр. 04-16) та Рожок Олександр (гр. 09-16).